Смирення…

Жодне інше слово не розуміється нецерковними людьми так невірно, як це. Під смиренністю часто мають на увазі затурканість, приниження, почуття провини, невміння й небажання відстояти, де це необхідно, гідність людини й християнина. А значення слова «смирити» зазвичай розуміють як синонім слова «принизити». Але в духовному житті християнина жодна інша чеснота не значить так багато й, одночасно, не дається так важко, як ця.

Смирення це тверезе бачення самого себе. Людина, у якої немає смирення, дійсно можна зрівняти з п’яним. Як той перебуває в ейфорії, думаючи, що «море по коліно», не бачить себе з боку й тому буває не в змозі правильно оцінити багато важких ситуацій, так і відсутність смирення приводить до духовної ейфорії – людина абсолютно не бачить себе з боку й не може адекватно оцінити ситуацію, у якій вона перебуває по відношеню до Бога, людей і самого себе. Розділити смирення на ці три категорії можна лише умовно, теоретично, для зручності сприйняття, але по суті – це одна якість.

Смирення по відношеню до Бога – це бачення своїх гріхів, надія тільки на Боже милосердя, але не на власні заслуги, любов до Нього, з’єднана з покірливим перенесенням життєвих негод і труднощів. Смирення – прагнення підкорити свою волю святій Божій волі, волі благій і вседоконалій. Оскільки джерелом будь-якої чесноти є Бог, тому разом зі смиренням Він Сам вселяється в душу християнина. Смирення лише тоді запанує в душі, коли в ній «зобразиться Христос» (Гал. 4,19).

 По відношенню до інших людей – відсутність гніву й роздратування навіть на тих, хто, здавалося б, цілком заслуговує цього. Ця щира незлобивість заснована на тому, що Господь любить людину, з якою відбулося непорозуміння, так само, як і тебе.

Людина, що володіє смиренням по відношеню до самого себе, не дивиться за недоліками інших, проте прекрасно бачить власні. Більше того, у будь-якому конфлікті вона винить тільки себе, і на будь-яке обвинувачення або навіть образу у свою адресу така людина готова вимовити щире: «вибач». Уся святоотцівськая література говорить про те, що без смиренності не може бути зроблена добра справа, а багато святих говорили, що можна не мати ніякої інший чесноти, крім смиренності, і однаково опинитися поруч із Богом.

Безумовно, те, про що сказано – це ідеал, до якого повинен прагнути кожний християнин, а не тільки чернець, інакше життя в церкві, а значить – шлях до Бога – виявиться безплідним. Не випадково коренем слова «Смирення» є слово «мир». Наявність у серці смирення дійсно засвідчується глибоким і міцним щиросердечним миром, любов’ю до Бога й людей, співчуттям до всіх, духовним спокоєм й радістю, умінням чути й розуміти волю Божу, різні точки зору й позицію інших людей.

В «Ліствиці чеснот, що возводять на небо» преподобний Іоан Ліствичник пише про три ступені смирення. Перший ступінь полягає в радіснім перенесенні приниження, коли душа розпростертими обіймами приймає їх, як лікування. На другому ступені знищується всякий гнів. Третя ж ступінь полягає в досконалій недовірі своїм добрим справам і повсякчаснім бажанні навчатися (Ліствиця. 25:8).

***

… Навчіться від Мене, бо Я лагідний і смирний серцем, і знайдете спокій душам вашим.

(Мф. 11:29)

Тому що всякий, що підносить себе сам, принижений буде, а принижуючий себе піднесеться.

(Лук. 14:11)

Так і ви, коли виконаєте все,що заповідано вам, говоріть: ми раби нічого не варті, тому що зробили те, що повинні були зробити.

(Лук. 17:10)

Якщо приймати себе лише за жалюгідну істоту, то тоді легко дозволити й вибачити собі безліч усякого роду беззаконь; і в дійсності, вважаючи себе нижчими істотами стосовно Христа, люди (так не здасться це якимось перебільшенням) відмовляються іти за Ним на Голгофу. Применшувати в нашій свідомості предвічний задум Творця про людину не є показник смиренності, але омана й більш того – великий гріх… Якщо в плані аскетичному Смирення полягає в тому, щоб вважати себе гірше всіх, то в плані богословському божественна смиренність є любов, що віддає себе без залишку, цілком і до кінця.

Архімандрит Софроній (Сахаров)

Ті, що говорять або роблять що-небудь без смиренності подібні до того, що будує будинок без цементу. Досвідом, розумом здобути й пізнати Смирення є надбання досить небагатьох. Справжнє смирення ні слів смиренних не говорить, ні видів смиренних не приймає, не змушує себе смиренно про себе думати, і не паплюжить себе, упокорюючись. св. Григорій Синаіт

Любов, милість і смирення відрізняються одними тільки найменуваннями, а силу й дію мають однакові. Любов і милість не можуть бути без смиренності, а Смирення не може бути без милості й любові.

преп. Амбросій Оптинський

Смирення є не знищення людської волі, а просвітлення людської волі, вільне підпорядкування її Істині.

Н.А. Бердяєв

Підготував ігумен Іоан (Йоник)

This entry was posted in ігумен Іоан (Йоник), Духовні роздуми, Проповідь, Самбірське Православне Братство, Статті та книги. Bookmark the permalink.