Біля Свята Покрови 2012, українські роздуми!

 
 

«Сьогодні благовірні, люди світло святкують, під покровом Твого, Мати Божа, пришестя».

(Тропар Свята.)

«Радуйся, Держави Нерушима Стіно!», співаємо у Акафісті Богородиці. Про Її Державу страшенно образливо. Скільки сьогодні тривог та переживань, здається ще так важко і страшно не було ніколи, як у цей рік виборів та невизначеності. А все через слабовір’я!…



«Пришестя Її »- коли глибинно розмірковувати про Богоматеринську участь у нашому земному житті,та не вважати це простим оповіданнями в яких об’являлась, або ні, Божа Мати  українцям, то на душі постає почуття: з одного боку, невимовного щастя, від  Її реальної присутності, для нашого захисту та спасіння; з іншого -  велика тривога, від усвідомлення, що вона поміж нас, і так жити, як ми живемо у Її присутності,-  негідно та не по-людськи, бо Вона все  бачить, Вона свідок усього…

  

Пригадаймо Покрову, Царгордську історію Її появи у Влахернській Церкві на Босфорі.  10 століття, у оточеному ворогами Царгороді, звершувалась у Храмі всенічна, де зберігалась риза(одяг) та частина пояса Богоматері. За всенічною молився св. Андрій, Христа ради юродивий(передання каже, що слав’янин), поряд з ним був його учень Єпифаній. Коли молився, побачив Пресвяту Богородицю під куполом Храму на хмарині, оточену святими, у білому вбранні і промовив св. Андрій до Єпифанія:» Чи бачиш ти Владичицю і Царицю світу?»-« Бачу, отче мій духовний, та жахаюся», відповідав Єпифаній. Коли святі споглядали пресвяту Богородицю, Вона, преклонила коліна, молилась, заливаючись слізьми. Коли завершила молитву, зняла з Себе велике покривало(омофор), і, тримаючи його Своїми пречистими руками, простерла його над усіма людьми, що знаходились у Храмі. Потому Пресвята Богородиця  та Покров Її стали не видимими. Від побаченого Покрову  Пресвятої Богородиці і свято отримало свою назву Покрова.

  

Щоб хоч якось осмислити, збагнути  присутність Божої Матері посеред нас за 1000років, пригадаймо кілька подій. Перш за все звернемось до авторитетного джерела – літопису Києво-Руського. Йому майже тисячу років і за цей тривалий час, ніхто не піддав їх сумніву. Отже, прп. Нестор Літописець стверджує, що того часу,  прибули до Києва будівничі (зодчі) з Константинополя, до Великого Київського Князя, тай сповістили, що їм явилась Божа Мати і наказала прямувати до Києва тай переказати Київському Князю Її волю, щоб він на кручах Дніпрових побудував величний Храм на честь Її Успіння, «…, той Храм стане Моїм  житлом і Я там житиму!»

  

Пресвята Богородиця житлом Своїм вибрала Україну з її столицею Києвом. Відчуваючи цю Її присутність, у всі Богом даровані часи, українці на своїй землі ще відтоді будували найбільше Богородичних Храмів, Монастирів, Скитів та Каплиць і так будують до нині.

Дбаючи про обраний Нею край і народ, Мати Божа не переставала виявляти Свою присутність поміж нами. Одне з таких об’явлень про те, що Вона з нами – Свята Почаївська гора, Її Стопа на гірському камені та джерело Живої води, що вже сотні літ струменить, втамовуючи нашу спрагу, особливо духовну; і цим своїм неспинним  співом,  переконує нас :«Мати Божа з нами, посеред нас, як можна не вірити цьому?» 

  

Вона спокон віків названа людьми Матір’ю Києво-Руського (читай Українського) краю. Ось цю святу рису Її Материнства по відношенню до нас так могутньо проявляла вона Своїми особистими Об’явленнями, коли у відповідь на людську мольбу, на щирі благання наші, вона появлялась Сама, як колись у Влахернському Храмі Константинополя. Так, над Почаївським монастирем у 1675 році, коли татарська орда наступаючи з боку Збаража, обступила Почаїв. Слізно молилися ченці з народом про Її допомогу та захист, і Вона прийшла до них, з’явилася до тих, що молитовно кликали Її і відомо, як врятувала їх. Так було і у Православній Теребовлі, де силою Богоматери-нської любові, було врятоване місто і мешканці його від загарбників та поневолювачів.

А що може стати для нас українців переконливішим за той факт, що у всі часи такі духовно багаті, талановиті  та правдолюбиві українські козаки серцевиною свого життя, метою свого існування поставили Пресвяту Покрову з Храмом Покровським на острові Хортиця та з чудотворним Обазом Святої Покрови в ньому. Стаючи на вколішки, вони оточували святиню, просили благословення виступаючи на битви. До Неї вони поспішали, коли перемагали, щоб подякувати Їй за допомогу та, щоб пом’янути тих побратимів, котрі полягли на полях боротьби, благословляли долю свою Її ласкою на короткочасне мирне життя, до наступних звитяг. Та й існувала козацька держава до тих пір, доки  не спалили польськими та катерининським вогнями і мечами цю святиню, бажаючи зробити нас сиротами, пустити по світах безбатченками, без роду і племені.

 

 

Коли сталося так, об’явилася Мати Божа тисячами живоносних джерел, яких і до нині, по всенькій землі Українській так багато, і називаються вони Богородичними, тому що разом з тією земною водою подається Богоматеринському народові в Україні  благодатна сила Її любові, захисту та сприяння. У цих джерелах – вода найчистіша. У них щирість Її небесна найбагатша. То ж, мільйони і мільйони українців у тих джерелах не перестають утамовувати як тілесну так і духовну спрагу, завдячуючи її вірності та відданості нам.

 

Ще одна царина Її любові, милосердя та ласки – Богоматеринські Чудотворні Ікони, Образи по всій Україні. Така сила в Них, така Благодать, що інколи видається, що до нині нам прощається і нас милується небом через те, що вони у нас є:  «Успенська-Лаврська,  Оранта – Нерушима Стіна, Одигитрія – в дорозі Провідниця, і Вишгородвька, і Почаївська, Теребовлянська, Тернопільська, Самбірська,  Касперівська, Барська, Всецариця, Добавлення розуму, Києво-Братська, Софії, премудрості Божої, Ікони Чернігова та Слобожанщини, Півдня та Центру України, загально відомі та місцево пошановані. Чи знайдеться в Україні Православна оселя, житло, щоб у них не було Образу Спасителя і Богоматері. А маленькі образочки, для подорожі, медальйони та пояси з молитвою до Неї Пресвятої і Всемилостивої. Іноді здається, що коли Катерина спалила той Храм Покровський у серці Хортиці, Вона, Божа Мати, переселилася до кожної Української Православної душі, щоби там зберегтися для майбутності нашої, та тільки тих душ правдивих, українських, православних все менше і менше….

 

Пригадую одну розповідь з безбожницьких, атеїстичних часів. Вчителька одна, атеїстка, принесла до класу образок Богоматері, тай каже безглузда до дітей, мовляв, зараз кожен з вас підійде і плюне на образ цей, на доказ того, що ми люди свідомі, розумні та у Бога не віримо. Хтось, слухаючи вчительку, підійшов та плюнув, хтось відмовився, хтось заплакав від безпорадності; а один, Іванко, каже до вчительки:» Маріє Іванівно,коли Бога немає, як ви кажете, то навіщо на Нього плювати, якщо Його немає. А якщо Бог є, то чи можна плювати на Бога?». Вчителька та, не відповівши жодного слова, вхопила ту Ікону, тай вибігла прожогом з класу.

 

Отож, міркую і я, що у більшості своїй ми, навіть до нині поступаємо, як ті діти у класі. Майже століття пекельні сили нас заставляють робити те, що заставляла робити та безглузда учителька. І чимало людей стають тай плюють на цю величну Таїну Богоматеринської присутності в Українському Краї; чи мало таких, яким байдуже до всього цього. Але є ще чимало таких, що з великою вірою, довір’ям живуть до Покрови Божої Матері.  Через них, власне, дожили ми до нині і прямуємо у майбуття. Просто,  тих богоненависних осіб, що і до нині культивують в Україні  богозневагу та зневагу до Божої Матері, нашої Покрови і Захисту, належить твердо запитати:» А якщо Божа Мати між нами є, то чи можна на Неї плювати?»

 

 І ще одне, дуже важливе і необхідне для нас, українців з сьогодення.  У Житті Святих є історія, у якій розповідається, про певну людину, що вірила у Бога та шанувала Божу Матір, але морально упала, зіпсувалася, стала злодієм. То ж, відправляючись щоразу на злочин, той чоловік ставав перед образом Богородиці  і благав Її, щоб Вона допомагала, оберігала його від небезпек, пов’язаних з злодійством. І ось, одного разу, коли він у черговий раз збирався на злочин, став перед образом Пречистої молитись, поглянув на Неї, а Вона заплакала, з Її очей лилися сльози.…..

 

Ми всі в Україні сущі, особливо кандидати в депутати, і ті, що обиратимемо, і ті, що нині при владі,  у світлі софітів, перед телекамерами затеплюємо свічки, беремо участь у богослужіннях, але поступаємо не по Божому, пильно вдивляймося в Її Богоматеринські очі, чи, бува, не заплакані вони.

 

Той злочинець, коли побачив сльози, розкаявся, залишив свій злочин, пішов до монастиря і, через певний час, став ченцем тай спас свою розкаяну душу. А чи розкаїмось ми, чи виправдаємось перед Нею Пресвятою. Людей обманути можна, а чи обманемо Матір Божу, нашу Українську Покрову? Вона з нами, постійно поміж нас, покриває і спасає  нас, і спасатиме бо вона Мати, Нерушима Стіна!

 

Розмірковую над Незбагненним Таїнством Святої Покрови, над долею України, її народу, а на душі, неспокійній  в сьогоденні, звучать слова Великого Богдана Хмельницького, із безсмертного твору, історичного роману «Берестечко», Добродійки, Ліни Костенко, як пророцтво:

 

«…Ще з юних літ в мені відкрилась правда.

А вже пізніше підійшла впритул.

І я повстав. Душа спитала – доки?!

Втопили край у підлості і злі.

І я сказав: чужинці, дайте спокій.

Не сійте зради на моїй землі.

Уже і так насіяно. Вродило.

Вже не бере ні плуг, ані коса.

А ми ще є. І то найбільше диво,

Що цей народ іще раз воскреса!…»

P.S. Наближається час виборів в  Україні.  І за цими, переповненим скорботи , дійством, пильно спостерігатиме вона, що прийняла Україну під Свій Покров. А наші вибори, на жаль, усе більше нагадують фарисейські блуди. Дивлюся підступні політичні реклами, які ж вони облудні, які  цинічні. І які очевидні у своїй безсоромності, бо у всіх нещастях і бідах нашого народу та нашої держави найбільше винні саме ті, кого рекламують, кого знову пропонують начебто для нашого самостійного вибору.

 

 Люди добрі! Браття і сестри! Повірте! На нас чекають інші вибори, незрівнянно  значущіші! Нас Мати Божа, Свята Покрова вибрала державу і народ наш, але ми ще  не вибрали Її, особливо у наші часи, у  сьогоденні. Ото ж бо – виберемо Її собі за Матір, за Покрову, будемо щасливими і Богом береженими. Якщо не виберемо Її, не зроблять нас щасливими ні правлячі, ні опозиція, ні праві, ні ліві, ні комуністи, ні демократи. Вибираймо Покрову Святу, і Бог нам на поміч,а Вона нас на поневіряння не дасть.  То ж, сьогодні, у час святкування Святої  Покрови, з глибини душі жадаю подякувати предкам нашим, з найдавніших часів, не за цивілізацію і прогрес, ні за рівність, братство і свободу, ні за віртуальну демократію та незалежність, яких не було, немає і не передбачається. Всім єством своїм дякую за Покрову Святу, яка не обмане, не зрадить і завжди залишатиметься «Нерушимою Стіну» Пресвятою і Вічною, яка  завжди берегтиме і буде щасливити Україну і її богообраний  народ. Амінь.

 

Бадьорімось одвічною і неперебутньою молитвою:«Непереможній Воєводі – переможнії ми, звільнившись від бід, вдячні пісні підносимо Тобі, раби Твої, Богородице. Але Ти, що маєш Державу Непереможну, від всяких нас бід визволи, щоб до Тебе взивати:» Радуйся, Невісто Неневісная!»

+ Іоан, єпископ Львівський і Самбірський

Село Буркути, козацький святий край на Херсонщині,

садиба побратима, козака Анатолія  Тищенка. Вересень 2012року.

 
 
 

 

 

This entry was posted in Uncategorized. Bookmark the permalink.