ЗЛО ЦЬОГО СВІТУ

Корінне питання богослов’я є самим хворобливе життєве питання – це питання про зло. Звідки воно? Навіщо воно? Чому Всемогутній Бог попускає такий розгул зла, який загрожує знищенням самого життя?

Ці й подібні питання глибоко обурюють душу людини, викликають прикрість й ремство на Бога, сіяють страх перед майбутнім і взивають до розуму про відповідь.

Саме ці питання народжують невір’я в буття Бога. Бачачи могутність зла, багато опускають руки, перестають пручатися, починають пристосовуватися до зла, і воно розтікається широким потоком. Усе розумне, добре, чисте гине в усе зростаючому потоці зла, і це чи не причина до обурення, до неприйняття такого порядку у світі, який затверджує зло як життєву необхідність?!

Ці непрості питання породили багато помилкових філософій і релігійних учень, які прикрито, чи навіть відкрито зводять наклеп на Бога, спотворюють вчення про зло, і намагаються представити його як нібито необхідне і як таке, що входить в плани влаштування світу.

Однак Одкровення Св. Писання говорить: Бог зла не створив. Усе, що створене Богом, було «добре» (Бут. 1,9), тобто дуже добре.

Як же тоді все це зрозуміти?

Створюючи людину, Бог удостоїв її вищим даром, що визначає її Богосинівство, – даром волі, великим і тяжким даром. Воля не була б такою, якби не залишала можливості використовувати її для чогось іншого, ніж прагнення до Бога. Саме цей великий дар волі визначив можливість виникнення й існування зла, тому що зла не існує поза вільною волею розумних істот.

Створивши людину вільною, Бог визначив її рух до досконалості, від початку заклавши в неї все, що при сприятливому розвитку повинно виявити в людині богоподібні якості. У русі до Бога повинно постійно одухотворятися, перетворюватися єство людини, і в цьому русі зростає, затверджується її воля в подоланні матеріальності й обмеженості видимого світ.

Якщо людина сповільнює такий моральний поступальний рух, або зупиняється, або, що ще гірше, рухається у зворотному напрямку (як би падає), то поступово руйнується, і втрачається сенс її життя, тому що, втрачаючи висоту духу, вона входить в атмосферу земного тяжіння й згорає. Тобто страстями й гріхами розтліває свою душу й поступово стає предметом цього світу, залежить від нього, служить йому.

І тоді, і тільки тоді, зло для неї стає необхідністю, важливою складовою її життя. Таким чином, зло знаходить владу над людиною при втраті їм моральної, духовної волі. Вибір зла — свідчення недосконалості людину. Людина могла зробитися богом по благодаті, до чого й була призначена, але під демонічним впливом вона зробила крок у порожнечу, де могла зберегти лише те, що мала на даний момент, а мала вона усього нічого, тому що все в ній було в потенціалі. Тим самим людина прирекла себе на страждання від бажаної, але неможливої реалізації своїх внутрішніх (духовних, моральних) потреб, тому що дух людини з вічними ідеальними потребами, потрапляючи у владу смертних, обмежених, нерозумних законів матеріального світу, ні в чому не знаходить задоволення, нічим не може насититися. Намагаючись знайти заміну втраченому, вона прагне влаштуватися без Бога, і, природно, у неї нічого не виходить. Скільки людство не намагалося створити рай на землі, скільки не будували вавилонську вежу – нічого із цього не вийшло, лише у великому надлишку творилося зло.

Дух руйнування й смерті постійно глузує з людини, що втратили Бога, тому що людина тільки тоді розумна й добра, коли вона з Богом, а без Бога – це жалюгідна, божевільна істота, що мучить себе й інших.

Але звинуватити себе в неспроможності людина не бажає. Вона не бажає покаяння, боїться його, тому що занадто багато зла створила, віддалившись від Бога. Від затятості людини у своїх помилках, від її небажання переосмислити своє життя, тобто повернутися до Бога, зло утверджує своє буття. А злом, гріхом жити не можна, можна тільки мучитися. Що над нами неухильно й виконується, тобто сутність зла саме в тому й полягає, що людина пристрасно рветься до невиправданої розумом самостійності, хоча постійно натикається на свою обмеженість. Як говорив пророк Ісая, усе на людині побите, усе зранене, немає жодного живого місця, а вона однаково продовжує пишатися, шукає себе й свого там, де немає нічого. Тому що у світі одне джерело життя — Бог, усе — від Нього, усе — до Нього, тільки в Ньому й з Ним.

Але як осмислити ту помилку, яку допустила людина, реалізуючи волю без Бога? Хіба вона не розуміла того, що ми сьогодні розуміємо? Хіба ми не усвідомлюємо необхідності послуху Богові? Але, навіть віруючи в Бога, ми тяжіємо до самостійності. Так що ж з нами відбувається?

Життя — це таємниця любові Бога до людині й любові людину до самої себе.

Виправдовуючи себе у своєму відхиленні від Бога, людина змушена шукати розумне виправдання злу, яке від цього виникло. І тоді вона починає грати окремими поняттями, відриваючи їх від цілого. А в житті все має зміст тільки в єдності, коли всяка частина осмислюється в цілому (тільки в цілому, живому організмі розумній діяльності окремого органа). Зло любить такі «відірваності», взяті окремо від цілого проблеми (наприклад, про страждання безневинних дітей), що дозволяють людині насолоджуватися своєю уявною самостійністю. Розум такої людини – це хаос думок, далеких від істини. Він породжує, множить і зміцнює зло.

Зло, яке так обурює нас, – справа наших рук, людина сама, по вільній волі, викликала зло з темних глибин. Тільки вона не бажає в цьому зізнатися, не бажає покаятися й увійти в Православну Церкву, яка є Домом Бога живого. Православна Церква пропонує простий спосіб позбавлення від зла — жити за законом Божим в її огорожі й під її дахом. Але дивне з нами відбувається: розуміємо, що всякий порядок життя будується на законах, поза якими порядок неможливий, а в духовному, моральному світі творимо беззаконня. У самій суті життя руйнуємо віковий порядок, а потім шукаємо винуватих…

Заповіді Божі – це життєва сила, це сила тяги в подоланні тяжіння землі – гріха, страстей. Їхнє виконання є народження вищих форм життя. Подібно до того, як із чорної землі виростають білі лілії, так і людина духовно народжується, росте й міцніє від подолання плотського, стихійного, нерозумного.

Це є проростання у вічне життя через розпад, смерть плотської людини (егоїста, себелюбця), її обмеженого мислення, її перекручених відчуттів і уявлень. І якщо людина не прагне проростати, не виходить із землі (не вмирає для себе), те вона не принесе плоду. Людина плотська змішується із землею й залишається в землі. Заземлення духу і є смерть людського в людині, це і є пекло — життя в смерті, тобто життя в божевіллі, в залежності від божевілля життя.

Ми оглухнули від шуму цього світу й не чуємо Бога, що приготував нам справжні блага й, що запрошує нас на Свою Вечерю. Бог приготував нам шлюбний одяг чистоти й благородства, а ми, втративши розум і осквернивши душу, зневажаємо Того Хто створив й любить нас. «Похіть плоті, похіть очей і гордість життєва» (1Ін. 2,16) винищили в нас волю до добра. Гріх розділив, роздрібнив людину – розумне в ньому знемогло, зле й нерозумне одержало владу над силами душі. Світ, як дітей, обманює нас, справжні цінності вимінює на брязкальця. Гідність, благородство, чистоту людської натури, душу живу він обмінює на швидко зникаючі радості плоті, які в мить перетворюються в прикрості.

Зло цього світу має свій початок, своє лице, свою богопротивну волю й своїх численних шанувальників, які неприязно ставляться до Православ’я, яке розумно, живо виражає волю Божу. Двадцять століть зло бореться із Христом і Його синами. Поширюючи себе, воно загороджує Правду Божу й обманює, що Правди немає. Нам передвіщено, що зло помножиться у світі. Сьогоднішнє поширення зла і є останнє випробування. Легко додержуватися добра, коли воно в пошані й славі. Багато було людей навколо Христа, коли Він входив у Єрусалим, і нікого поруч із Ним не було, коли Він висів на Хресті. Христос розіпнув на Хресті зло цього світу. Зло боїться й ненавидить Христа. При сьогоднішньому розгулі зла не потрібно забувати, що Христос воскрес із мертвих. Виходить, майбутнього в зла немає.

Підготував ігумен Іоан (Йоник)

 

This entry was posted in ігумен Іоан (Йоник), Духовні роздуми, Новини сайту, Проповідь, Статті та книги. Bookmark the permalink.