ПІДГОТОВКА ДО ПАСХИ

«Воскресіння Твоє, Христе Спасе, ангели оспівують на небесах, і нас на землі сподоби чистим серцем Тебе славити», – виголошує Церква у своїх піснеспівах Світлому Христовому Воскресінню. Це найбільше свято Церкви та найважливіша подія у житті людства, бо Син Божий переміг Своїм воскресінням смерть, а віруючим у Нього дарував життя. Для того, щоб отримати дар життя людині слід очистити своє серце від скверни гріха, вмерти з Христом для гріха, тоді для людини стає можливим воскресіння для життя в Богові, у вічному блаженстві. Чисте серце християнин набуває в дні святої чотиридесятниці (великого поста), якщо присвятить ці дні Господу Богу, проведе їх у самозреченому подвигу на славу Богу. Страсна седмиця, що слідує відразу за 40-ка денним постом та є останньою седмицею перед Пасхою, заглиблює християн у таїну звершення Господом нашим Ісусом Христом діла спасіння роду людського, у таїну нашої смерті з Христом для гріха та усього світського. Тому Церква називає усі дні страсної седмиці «великими».

У дні цієї седмиці Свята Церква споглядає в ісіхії з глибокою любов’ю та благоговінням кожен крок Христа-Спасителя, що йде на добровільні страждання та смерть хресну, вслухається в кожне Його слово. Ісіхія – це послідовне самоочищення, коли розум очищається від візуальних образів і придуманих людиною понять та в чистоті споглядає Царство Боже. Ісіхаст – це саме той, хто перейшов від активного до споглядального життя. Увесь зміст богослужінь цієї седмиці направлений на те, щоби через читання і піснеспіви наблизити нас до Христа, зробити нас здатними духовно споглядати таїнство викуплення. Починаючи з Вербної суботи, коли Церква згадує воскресіння Господом праведного Лазаря, та Вербної неділі церковні піснеспіви ведуть нас стопами Христовими. Беручи участь у цих богослужіннях, ми зустрічаємо Христа – Царя Слави, Який іде добровільно віддати Себе на смерть, та співаємо Йому із віттям верби чи пальми: «Осанна», зустрічаючи Господа при воротах Єрусалима. Вербна неділя є початком страсної седмиці, кожен наступний день якої наближає нас до великої, таємничої ночі Воскресіння Христового.

Богослужіння днів страсного тижня виокремлюються своєю довготривалістю. Церква перебуває у безперервній молитві, подібно до Ісуса Христа, Який усі дні перед Своїми стражданнями проводив у храмі, навчаючи народ Божий, та заповідав Своїм учням: «пильнуйте і моліться… дух бадьорий, плоть же немічна» (Мк. 14, 38).

У перші три дні великої седмиці Церква зосереджує увагу та думки віруючих на усій євангельській історії втілення Боголюдини. За цей час повністю читаються всі чотири Євангелії. У великий понеділок Церква стоїть на сторожі, як мудра діва в очікуванні свого Жениха-Христа. На ранковому богослужінні лунає: «Гряде Жених опівночі, і блаженний раб, якого Він застане на сторожі…» (тропар ранньої служби). Цими словами Церква підбадьорює вірних прокинутись від сну байдужості й лінивства та стати свідками того, що відбуватиметься наступними днями на Сионі (у Церкві) після входу Господнього на осляті в Єрусалим.

У святий та великий вівторок Церква згадує притчу про десять дів (Мт. 15, 1-13). Тоді знову лунає: «гряде Жених», однак не віддалено, як це було в понеділок, а значно чіткіше. Читання ж євангельських притч розширюється. Разом з образом десяти дів, що очікують жениха, пропонуються ще два символи – притча про таланти та пророцтво про страшний суд (Мт. 25, 14-46). У понеділок було явлено образ смокви, що не дала плоду, а наступного дня цей образ поглиблюється притчею про таланти, які лінивий та лукавий раб закопав у землю. Понеділкова згадка про кінець світу розширюється грізною картиною про страшний суд того дня, в який прийде Господь з усіма святими ангелами. Страшний та хвилюючий час кінця світу і незабарної хресної смерті праведного Судді, Сина Людського та Сотворителя, Який в образі раба явився світові, – образи, на яких Церква зосереджує нашу увагу під час богослужінь великого вівторка.

Наше стояння в покаянні перед вічним Суддею та Господом супроводжується нечестивим зібранням книжників та фарисеїв. Вони зібрали раду на Ісуса та спокушають Юду на зраду.

У велику середу Свята Церква пропонує нашій побожній увазі приклад покаяння жінки-грішниці. Лейтмотивом цього дня є два образи – покаяння грішниці та злий намір Юди. Блудниця простягає своє волосся до ніг Владики та сльозами й миром поливає їх, Юда ж простягає свої беззаконні руки до Нього в лукавстві. Одна, подібно до благо розумного розбійника, отримує прощення, а інший, подібно до розбійника, що висів на хресті ліворуч, отримує срібники, замкнувшись у своїй противній Богові злобі. Велика грішниця пізнала Божество Ісуса Христа та прийняла чин мироносиці, коли лила сльози та миро. Цим вона приготувала Його тіло до погребіння. Юда же, піклуючись лукаво про вбогих, виказує свою грошолюбність, а уже ввечері продає Христа за 30 срібників. Прообраз цієї зради згадує Церква вже на початку нашого молитовного стояння страсної седмиці, коли згадується праотець Йосиф. Його зрадили та продали брати за 30 срібників (Бут. 37), ціну Оціненого, Якого оцінили сини Ізраїля (Мт. 27, 9).

У четвер страсної седмиці згадується найважливіша євангельська подія – Тайна вечеря, на якій Господь укладає Новий Завіт з людством та встановлює таїнство Євхаристії (Святого Причастя); вмиває ноги учням Своїм, чим показує глибоке смирення, любов та приклад піклування про них. Цього ж дня Спаситель молиться ввечері у Гефсиманському саду, де Його віддає в руки вбивцям Юда. «Поцілунком Сина Людського видаєш?» (Лк. 22, 48).

Велика п’ятниця. В цей день не звершується Літургія, але читається 12 Євангелій. Чин цього читання сягає перших віків християнства. Це богослужіння звершувалось усю ніч, а Євангелії первинно читалися на Елеонській горі, де Господь навчав учнів молитві «Отче наш», Гефсиманії, де Юда зрадив свого Господа, та на Голгофі, де розіп’яли Христа. Під покровом ночі віруючі йшли зі світильниками у руках стопами Господа і безперервно молились. П’ятниця посвячена спомину осудженню Господа нашого Ісуса Христа на страждання та хресну смерть. За богослужінням цього дня Церква ставить нас біля підніжжя Хреста Христового. Нам розкривається спасительні страждання Господа. Однак, співпереживаючи безмірні приниження свого Господа і Спасителя, Церква бачить в той же час і славу Його. «Нині прославився Син Людський, і Бог прославився в Ньому» (Ів. 13, 31). Цього дня ввечері (десь о 14:00), в час смерті Ісуса Христа на хресті, на спомин зняття з хреста тіла Христового та Його погребіння відправляється чин виносу Плащаниці. Зображення Христа, що лежить у гробі, возноситься з престолу, як з Голгофи, і виноситься з вівтаря на середину храму та покладається на особливо прибраному місці (гробниці) для поклоніння віруючими та цілування ран зображеного на ній Господа. Як Ісус Христос був у гробі три дні, так і плащаниця залишається на середині храму протягом трьох днів. У велику п’ятницю Церква поставила строгий піст.

У велику суботу, а богослужіння цього дня розпочинається напередодні ввечері, Церква згадує погребіння Ісуса Христа, Його перебування тілом у гробі, сходження душею до пекла для сповіщення і там перемоги над смертю і визволення душ, які очікували Його пришестя з вірою, введення благорозумного розбійника до раю. В суботу звершується літургія св. Василя Великого, яка розпочинається з вечірньої. На ній читаються пророцтва та прообрази про Ісуса Христа, Який викупив нас від гріха та смерті Своєю хресною смертю та Воскресінням. Спів та читання великої суботи виголошує таємничі слова великої ісіхії: «Нехай мовчить все творіння». Вночі плащаниця переноситься до вівтаря у мовчазному супроводі священнослужителів та покладається на святому престолі. Тут вона залишається аж до Вознесіння Господнього на спомин про сорокаденне перебування Ісуса Христа на землі після воскресіння з мертвих. Опівночі розпочинається світла пасхальна радість найвеличнішого свята – Воскресіння Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа. Радість Пасхи є святою та не має і не може мати нічого подібного до неї на усій землі. В цій святій радості виголошують вірні Православної Церкви: «нас сподоби на землі чистим серцем Тебе славити» за даровану ласку. Радість пасхальна є нескінченно вічною радістю вічного життя і блаженства, які даровані нам у Воскресінні Христовому Самим Господом. Саме про неї сказав Сам Господь: «Зрадіє серце ваше, і радості вашої ніхто не відбере від вас» (Ів. 16, 22)!

Протоієрей Миколай (Йоник),

священик храму прп. Параскеви Сербської

Чернівецько-Буковинська єпархія

Українська Православна Церква Київський Патріархат,

12.04.2014 м. Чернівці

 

This entry was posted in Духовні роздуми, Новини монастиря, Статті та книги and tagged . Bookmark the permalink.