ПАМ’ЯТЬ ПРАВОСЛАВНОГО КОСОВО. СЛОВА СВЯТИТЕЛЯ МИКОЛАЯ СЕРБСЬКОГО

На Видовдан [1] цього року припадає рівно 550 років з дня мученицької смерті святого князя Лазаря і Косівської битви (15/ 28 червеня 1389 р.). Для нашого народу Косово – саме велике подія і найтрагічніший натхнення. У ньому вся віра сербського народу, вся мудрість, вся етика. Віра, яка нагадує про те, що Бог володіє царствами; мудрість, яка втішає тим, що всяке зло минуще і Невічні, як і люди. Етика, яка вивищує до свідомості того, що більше честі померти гідно, ніж негідно жити.

У Косівському виборі [2] – повна єдність мотиву і мети боротьби, і повна рішучість на смерть. І чесної князь і воєводи, великі і малі, і все військо йшли на Косово з рішучістю пожертвувати життя своє за «Царство Небесне», за «Хрест Чесної», «за віру християнську», «за прекрасне ім’я Ісусове».

«Якщо бажаєш ти Царства Небесного,

Те побудуй на Косово церкву,

Не став її на фундамент мармуровий,

А нехай буде вона з чистого багряного шовку;

Накажи причаститися війську;

Все воно в бою загине,

І ти, князь чесної, разом з ними

Полюбив князь Царство Небесне,

А не тимчасове, земне» [3].

І князь після довгих роздумів і Гетсиманського томління зважився на смерть і на царство вічних цінностей і відкинув все часове, оманливе і минуще.

Коли євреї захотіли зробити Христа своїм царем, то Він, думки їхні, пішов у безлюдне місце. А коли римський прокуратор Пілат запитав: «Чи ти Цар», Ісус відповів йому: «Моє Царство не від світу цього».

Цього царства не від світу цього забажав і князь Лазар з повною свідомістю, що шлях до цього царства – хрест, страждання і смерть. І повною ясності він погодився на свою Голгофу, як на врата до Царства Небесного.

У свідомості й підсвідомості всього народу звучала одна таємнича нота – на Косово Христос роздає вінці мученицької слави, і що необхідно добути ці вінці; що одне царство гине, а інше набувається; і що пробив вирішальний час усім пожертвувати за Хрест Чесної.

З таким настроєм в душі сербське військо зробило передсмертні приготування. Попрощалося з домашніми, причастять Косові і пішло під хрестоносними прапорами на хрест в день святого Віта і святого Амоса, хрещеною слави чесного князя.

«І загинув сербський князь Лазар,

і всі його загинуло військо,

сімдесят і сім тисяч.

Всі свято і гідно було

І до улюбленого Бога пішли». [3]

Косово показало, що наша історія відбувалася на піднесеній кордоні небесного і земного, Божественного і людського.

Якщо ми, як народ, в Неманіческой епосі (до Косова) у свободі з Христом мали і міць, і славу, і за-дужбіни; в покосовской епосі – з Христом у рабстві – ми не були придушені, ми не впали, не пропали, навпаки, показали дивовижну глибину душі в народного життя, в мистецтві, і силу цієї душі в переможних народних повстаннях. Щасливе час для нас було більш небезпечно, а в нещасті піднімалися ми до Божественного Престолу.

Жоден християнський народ не має в своїй історії того, що має сербський народ, не має Косова. Через шістдесят з невеликим років після Косовської битви упав Царгород, столиця східного християнства, і убитий, зарубаний був цар Костянтин, сербської крові і походження. Хто-небудь може сказати: «Це схоже на Косово». І навіть сказав би: «Подія це більш велике, ніж Косово». Боже борони! На Косово йшли строєм християнські війська назустріч смерті, а в Константинополі військо знаходилося всередині, в міських стінах, до останньої години сподіваючись, що смерть обійде їх стороною. Коли гарматними ядрами пробиті були міські стіни, жах опанував усіма, і паніка почалася у війську і серед мирних громадян. Всі храми наповнилися криками і молитвою до Бога про порятунок міста, тобто про порятунок держави і земного царства. Тому-то падіння Царгорода відзначається греками як ніч, а не як день, як прірва, а не як перемога. Це теж була битва хреста і півмісяця, але без натхнення для майбутніх поколінь. Бо поразка, розуміється як поразка, ніколи не може надихати. Одна Голгофа, без Воскресіння, не дає сили і натхнення.

Зовсім по-іншому йде справа з сербським Косово. Як небіжчика одягають в нову, дорогий одяг, так військо сербське одягнув в саме святкове вбрання. Блискуча, сяюча процесія поспішала від всіх кордонів царства в самий центр честі і слави, на Косово поле. Під покровом хрестоносних прапорів та ікон хресних слав (хрещена слава – посвята сербського роду святому чи святу), з піснями і вигуками, з піснями і грою на сопілках, з піснями і з радістю йшло це хід на свій косовський ешафот. Хіба не нагадує все це хід перших християн, які з таким же настроєм йшли під меч, у вогонь або до диких звірів?

Невідомо ні про одного християнського мученика, щоб він молився Богу про позбавлення його від будучий смерті, а навпаки, про тисячі з них відомо, що вони молилися про дарування їм мученицької смерті. І хрестоносне військо Лазаря не молилося про врятування від смерті. Навпаки, воно сповідалося і причащалося на смерть. Цілий озброєний народ, подібно християнським мученикам, покірний Промислу Всевишнього, готувався випити гіркоту смерті, але не як гіркоту, а як життєдайні ліки.

А оскільки всі сербське військо на Косовому Полі впало – добровільно – за істину і правду Божу, то воно і перемогло. Воно принесло в жертву Богові все, що мало; тому й перемогло. Загинуло тіло, врятувалася душа. І тіло Лазаря не загинуло. Святе тіло його, затінений небесною силою, і донині лежить нетлінне і зцілює людські немочі. Не загинули і тіла інших витязів хреста. За їх святі душі освячені і їхні святі тіла, а їх святими тілами освячена і вся Косівська земля. Тому Косово стало святим полем. Косово є найбільша гробниця християнських мучеників, загиблих за один день. Інша така ж нам невідома.

І правий серб, що в косовської традиції означає православний християнин, нехай подякує Господа Бога за те, що Він дав їм Косово, гордість, розраду і невичерпне джерело найвищих натхнень. Амін.

Примітки

1. День пам’яті св. мучеників Віта, Модеста і Крискентії 15/28 червня.

2. Напередодні Косівської битви св. князю Лазарю з’явився Ангел, запропонувавши на вибір земне царство або мучеництво заради Царства Небесного. І він віддав перевагу погибнути в битві.

3. Сербський народний епос.

«Місіонер», 1939

Опубліковано у Новини православного світу, Новини сайту, Поминання померлих, Проповідь, Святоотцівська спадщина, Статті та книги | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Без коментарів.